Сьогодні: 06 Грудня 2021 | 22:29
Облачно+10ветер 5 - 6 м\с
Мова: рус укр

28.00

33.70

Увійти

Військові капелани: хто молиться за українських солдатів

14:50

Військові капелани: хто молиться за українських солдатів

Їхня служба – душопастирська, їхня зброя – молитва За Україну. З початком бойових дій на Донбасі разом з солдатами на війну вирушили священнослужителі різних конфесій. Вже в 2016 році були всі передумови для надання їм офіційного статусу військових капеланів. Тепер вони — штатні працівники у військових формуваннях. І в Бердянську є священнослужителі, які періодично виїжджають в зону ООС (Операції об’єднаних сил) і скромно несуть свою службу в ім’я миру на рідній землі.

Місія здійсненна?

У Запорізькій області служать всього шість капеланів Православної Церкви України, а в Бердянську поки один — отець Степан. Саме Степан Вилущак є старшим капеланом Запорізької області, який координує роботу всіх військових священиків області. Також є капелани місцевої греко-католицької парафії, які в різний час несли душопастирську службу на Донбасі (раніше — Ярослав Федунів, Петро Мирчук, тепер — Іван Левицький, Богдан Гелета). А в січні цього року військовий капелан, командир підрозділу капеланів Південного регіону Григорій Леонов отримав відзнаку Президента «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». По сьогоднішній день здійснюють психологічну підтримку бійцям в окопах військовий капелан від Української Християнської Євангельської Церкви Віктор Бондаренко і протестантський пастор Олексій Кулик. Ці священики, що несуть службу військових капеланів безпосередньо в зоні бойових дій, і нагороджені відзнаками командування ЗСУ.

До 2017‑го служили в зоні ООС і священики Української православної церкви Московського патріархату, потім Кабінет міністрів заборонив залучати їх до капеланської служби у Нацгвардії України.

У грудні 2018 р. у Збройних Силах України налічувалося 105 посад військових капеланів, з яких укомплектовані лише 68. За словами отця Степана, оскільки не всі частини можуть бути укомплектовані цією штатною одиницею, військові священики ПЦУ направляються туди, де їх потребують. Наприклад, сам отець Степан закріплений за погранчастиною, а місце в 501‑му батальйоні морської піхоти тепер вакантне, тому що у священика, який там служив, почалися проблеми з серцем. У найближчому майбутньому морпіхи дочекаються нового капелана.

 

Хто такі капелани?

Капелани — це військові священики, запропоновані релігійними організаціями — членами СДпО (Рада у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України), які пройшли відбір та призначені на посади працівників Збройних Сил України для задоволення релігійних потреб особового складу.

Капеланством називають служіння в лікувальних установах, реабілітаційних центрах, дитячих будинках, студентських містечках, військових частинах, навчальних закладах, армії, місцях позбавлення волі. Капелан зобов’язаний надавати допомогу всім нужденним незалежно від їх політичної спрямованості, релігійної та національної приналежності.

Армійський капелан не бере участі в бойових діях, не носить зброї, не благословляє солдатів на війну. Основним призначенням капелана є релігійна опіка особового складу Збройних Сил України та членів їх сімей з метою заохочення, поглиблення релігійного життя, сприяння зміцненню позитивних рис характеру і моральних цінностей.

Створювати капеланську службу в Україні почали ще в 2014 році. На початковому етапі вивчався досвід структур іноземних держав. Кабінет міністрів України розробив і затвердив положення про службу військового духовенства (капеланської служби) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі. З 2017 року у всіх бойових частинах і підрозділах України введені посади військових капеланів.

Закон України “Про капеланську службу” розробляється вже кілька років і повинен бути прийнятий в найближчому майбутньому.

Військові капелани: хто молиться за українських солдатів

Степан Вилущак «” сама присутність капелана впливає на солдатів»

Військові капелани: хто молиться за українських солдатів
Степан Вилущак

Степан Вилущак народився в Тернопільській області і закінчив Барнаульське вище військове авіаційне училище льотчиків. У 1991 році вступив до Одеської духовної семінарії, служив кліриком при митрополиті Херсонському і Таврійському Леонтії Гудимі. У 2003 році, за власними переконаннями, перейшов з Московського в Київський Патріархат. На службу в Бердянськ був направлений в 2002 році із Запоріжжя. Настоятель храму Покрови Божої Матері, він же — старший капелан Запорізької області, неодноразово їздив в зону ООС. Найдовше – півтора місяці – служив у Костянтинівці в 2016-му, інші поїздки тривали по одному-два тижні.

— Сама присутність капелана впливає на солдатів, — каже отець Степан. — Можна нічого не робити, а тільки прочитати молитву, але це вже робить людей більш відповідальними і організованими. У частинах є молитовні куточки, бійці носять хрестики, а ті, що служать на лінії, мають при собі ікони, біблії.

Отець Степан схвалює заборону Міністерства внутрішніх справ про несення капеланської служби в Нацгвардії священикам Української православної церкви Московського патріархату.

— Є різниця у ставленні до бойових подій на Донбасі у московського і київського патріархату: ми говоримо, що наш ворог — це руський світ, а вони кажуть, що це громадянська війна, — пояснює він. – А потім солдати розповідають про незадоволеність службою. Переконаний, що критика служби виникає через відсутність чітко поставленого завдання  – хто є ворог. Якщо немає уявлення про концепцію ворога, то ворогом стає той, хто пригнічує, тобто командир, офіцери, керівництво. Тоді виникає класичний духовний конфлікт. А коли солдат чітко знає, хто його ворог (по той бік окопів), тоді і простіше служиться. Основне завдання капелана — довести, що ми робимо правильну справу і що захист батьківщини — це наш прямий обов’язок.

Віктор Бондаренко: «Солдати нас не відразу прийняли»

Військові капелани: хто молиться за українських солдатів
Віктор Бондаренко

Віктор Бондаренко народився на Хмельниччині, але все життя прожив у Бердянську. Закінчив ЗОШ № 6 і ПТУ № 11, отримавши спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Його молодість припала на лихі 90-ті, коли встояти перед небезпечними спокусами часу було непросто. В його біографії значиться кілька років тюремного ув’язнення. Саме там, в неволі, в 1999 році, Віктор Бондаренко переосмислив своє життя і увірував в Бога. З 2005 року він став пресвітером тюремного служіння від Української Християнської Євангельської церкви “Слово Життя” (Церква “Блага звістка”), був старшим по служінню у в’язницях Запорізької області.

— Також ми займалися адаптацією колишніх засуджених і повертали їх до нормального життя, — згадує Віктор. — Працювали не тільки з ув’язненими, але і з жінками, які потребували соціальної адаптації; з бездомними, яких вже десятий рік годуємо на прохідній колишнього Першотравневого заводу, з наркоманами, які вирішили повернутися до нормального життя. А коли ми з пастором оформляли документи на оренду будівлі старої лікарні в селі Осипенко, щоб зробити хоспіс для онкохворих і самотніх людей, почалася війна.

З самих перших днів неспокійних подій на Донбасі Віктор Бондаренко і його зять Олександр Сизенов на своєму мікроавтобусі вивозили людей, які втекли від війни; займалися розселенням і адаптацією переселенців у Бердянську; разом з волонтерами допомагали їм харчами і речами.

— Коли почався рух капеланів в Україні, це було модно і вигідно, — розповідає Віктор. – Але мені не подобалося, що багато користувалися цією посадою заради корисливих цілей – отримання “кірочок” і виплат. Мені ж пощастило бути знайомим з людьми, які дійсно їздили на Донбас заради душпастирської допомоги військовим. В кінці 2015 року я вперше разом з ними вирушив у зону АТО — в 28‑у бригаду, що розташовувалася в станиці Луганській. Там ми спілкувалися з солдатиками, і я був зворушений їх патріотизмом. А коли повернувся – дізнався, як офіційно стати капеланом, щоб їздити в зону АТО.

У 2016-му служив в 14-й і 93-й бригадах, ротації тривали більше двох тижнів. У лютому 2017 року Віктор і його зять Олександр пліч-о-пліч служили з військовими в селищі Трьохізбенка Луганської області, пробули там близько місяця. Потім їм запропонували «зайнятися» Маріуполем. Відправившись на місце дислокації морської піхоти, чоловіки зустрілися з недовірливим і навіть зарозумілим ставленням до себе. Один військовий так і сказав: «Тут таких, як ви, багато було. Ми і знати вас не хочемо».

– Як виявилося, капелани не завжди гідно себе вели, і ми пожинали плоди їхньої поведінки, – пояснює Віктор. — Коли я пішов до керівництва і попросився служити в морській піхоті, зіткнувся з черговою дивністю — у базі даних значився список з 13 капеланів, які нібито вже служать в 501-му батальйоні. Насправді ж там не було жодного з них. Мені дозволили туди поїхати тільки після запевнення замполіта про необхідність такої людини в батальйоні.

Першим місцем служби у складі морської піхоти стало селище Павлопіль, де велися активні бойові дії. Традиційно хлопці прохолодно ставилися до капеланів. Пізніше з’ясувалося чому.

— Солдати нас не відразу прийняли і спочатку навіть не хотіли розмовляти, — згадує капелан. – Якось після двох тижнів служби і нічного обстрілу я рано встав, за традицією заварив каву і зібрався помолитися за всіх. В одному з окопів побачив мічмана і кулеметника. Вони попросили мене відповісти на питання, з відповідями на які я, власне, і приїхав. Ми довго спілкувалися, і це був той переломний момент, який змінив ставлення до нас. Потім вже хлопці розповіли, чому ігнорували нас. Коли по рації оголосили, що до позиції підходять два капелани, вони очікували побачити типових священиків – в рясах, з хрестами і бородами. А тут ми – здоровань у військовій формі, з повним обмундируванням. “Ну, точно – або СБУ, або інші перевіряючі органи”, – подумали хлопці і почали цуратися.

На думку Віктора, довіра солдатів була завойована не тільки словом, а й ділом. Адже капелани разом з ними і окопи рили, і їсти готували, і за будь-яку роботу приймалися. Під час однієї з перестрілок Віктор Бондаренко отримав контузію. Але це його не зупинило: він об’їхав лінію фронту — від станиці Луганської до селища Широкіно, працював парамедиком на військовій швидкій і не забував про свою головну місію.

— Роль капелана на війні — морально допомагати людям в стресових ситуаціях, — вважає Віктор Бондаренко. — Адже якщо цивільний психолог працює з душею, то капелан — з духом. Морпіхи мене прийняли і в 2018 році попросили приїхати знову. І керівництву своєму писали про це. Якось з Генштабу подзвонив один з керівників і сказав: “Ви, напевно, єдиний, про кого просять”.

Григорій Леонов: «Я зрозумів, що повинен бути там, з цими хлопцями. Бо там – ГОРЕ»

Військові капелани: хто молиться за українських солдатів
Григорій Леонов

Григорій Леонов народився і виріс в Токмаку. Жив у своєму будинку, працював на заводі «Юждизельмаш». Каже, в його житті було все: і трагедії (дружина загинула в Ізраїлі, коли її затягнуло між двома поїздами), і проблеми з законом.

— Ми все життя живемо без Бога, і одного разу приходить момент, коли усвідомлюєш безглуздість свого існування, — вважає Григорій. — Мені було 40 років і я перебував у місцях не настільки віддалених, коли до мене прийшло усвідомлення. І я присвятив себе служінню Богу. І ніс Його Слово тим людям, які найбільше мали в ньому потребу. Адже знаєте, яке життя у засуджених? Вони по десять разів в одну колонію повертаються, тому що викреслили себе з цього життя і поставили на собі хрест. І ця схема працює в серці кожної людини, яка там знаходиться. Але коли ти приїжджаєш і несеш Слово Боже, вони змінюються. І ось те, що мене, колишнього засудженого, пускали в тюрму проповідувати — це був перший крок до нашого спільного духовного зцілення.

Зараз Григорій Леонов служить у Бердянській протестантській церкві “Слово Життя” , у виправних колоніях (є служителем тюремного служіння) і в зоні ООС. Два з половиною роки тому закінчив факультет філології Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, де вивчав психологію, теологію і капеланство.

– Навесні 2014 року друга мого сина забрали в армію і в розпал маріупольських подій кинули в Маріуполь, — розповідає він. – Син приїхав до Бердянська і запропонував разом з’їздити в підрозділ друга, який стояв під Урзуфом. Ми поїхали… Там таке місце було — як курилка: лавочки з пеньків стояли і ящик, а в ньому — християнські «Нові Заповіти». Поруч горіло багаття, і я злякався, що хлопці будуть розпалювати його книгами. Адже люди можуть не розуміти, яке багатство у них в руках. Я їм кажу: «Хлопці, ці книги не в коробці тримати треба, а з собою носити». І, уявляєте, кожен боєць поліз в кишеню і дістав свій “Новий Заповіт”. Я кажу: «Треба не просто носити — це так не працює. Треба читати і вникати». А вони і кажуть, серйозно так: “А ми читаємо і вникаємо”. І, знаєте, я заплакав… Я зрозумів, що повинен бути там, з цими хлопцями. Бо там – ГОРЕ. І я, як християнин, якому Бог багато пробачив, повинен стати військовим капеланом. Адже завдання священика — не просто помолитися за людину, а пройти разом з ним певний шлях — в його стражданнях і молитвах. Роль капелана — молитися за поранених, закликати захист живим і почитати загиблих.

Відтоді Григорій Леонов служив у гарячих точках на лінії розмежування на Донбасі. Пам’ятає, як в Сартані по півтори доби не виходили з бліндажів і підвалів, тому що територію накривали градами; як в Пісках довелося під’їжджати до покинутої церкви по мінному полю і під кулями проводити служіння; як снайпери спускалися вниз, брали покаяння, причастя і поверталися на свої позиції…

Зараз Григорій проходить медичне обстеження за кордоном.

– Я не шкодуватиму про жодну хвилину свого життя, тому що знаю — що роблю, – відмічає Григорій. — Наші збройні сили — ні на початку війни, ні зараз — не готові забезпечувати фронт висококваліфікованими військовими психологами. А хлопцям дуже потрібна психологічна підтримка. Вони на війну йдуть Колями, Петриками і Сережами, а повертаються з тими ж іменами, але іншими людьми.

За словами Григорія Леонова, військові священики мають намір приділяти ще більше уваги організації психологічної допомоги і реабілітації військових.

Анатолій Кусик: «Я не повинен боятися, тому що у кожного своя доля священика»

Військові капелани: хто молиться за українських солдатів
Анатолій Кусик

Анатолій Кусик народився на Тернопільщині. У 2004 році приїхав до Запоріжжя, щоб вивчитися на священика.

– Я виріс в набожній сім’ї: дідусь працював у священика, бабуся співала в церковному хорі, і я з дитинства ходив до церкви, – розповідає він. — Коли закінчував школу, навіть питань не було, ким хочу стати. За порадами інших священиків у 2000 році приїхав до Запоріжжя – Батьківщини козацтва. Вступив до Запорізького духовне училище. Працював при храмі Трійці послушником, а з 2004 року заочно навчався в Київській православній богословській академії. У 2005 році став священиком.

Отець Анатолій брав участь у роботі військкомату: вів службу, коли відправляли хлопців в армію на навчання через обласної відправний пункт. Коли виникло питання про капеланство, відразу погодився.

— Я не повинен боятися, тому що у кожного священика є своя доля: хтось служить у в’язниці, хто в лікарні, хто займається дітьми, — пояснює Анатолій. – Я ж став капеланом у червні 2017 року. Вперше потрапив до військової частини 3033, яка служила в Запоріжжі. У жовтні 2017 року поїхав в АТО – в сектор М, який простягається від Курахового до Маріуполя.

Він і зараз знаходиться разом з нацгвардійцями під Маріуполем. Вважає, що найголовніше завдання капелана – це підтримка солдатів.

– Найбільша місія – бути поруч з військовослужбовцями, і неважливо, чим підтримувати — чи то розмовою, чи то грою в футбол. Головне, щоб людина відчувала, що не залишається сам на сам зі своїми сумними думками, — переконаний капелан.

Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів Військові капелани: хто молиться за українських солдатів

Новости с доставкой на ваш смартфон! Только о самом важном в Бердянске!
Наш канал в Telegram
Чат Бердянска в Telegram
Присоединяйтесь к сообществу в Viber: "PROБердянск"

Допоможіть врятувати сім'ю!... 68% бердянців уклали деклараці...
×